Випадкові книги


В покорі просять покоління
(вірш Юрія Липи)
В покорі просять покоління:
— Зійди до нас і освіти,
Як зрозуміть Твої веління,
Як покоряти їм світи?

Будуччина — у Бога...
(вірш Юрія Липи)
Будуччина — у Бога. В Тебе — тільки труд
Виснажний, безустанний і відданий.
Пророцтв не жди. Не вір. Ото життя твоє:
Як моря даль, — розгорненная праця

ЧЕРВОНЕ
(вірш Юрія Липи)
Всюди навколо палають криваві вогні...
Їде Червоний там хтось на високім коні;
Кінь з брязкотінням ступає по людських кістках;
Вороном чорним кружляє над селами Жах.

БАЛАДА
(вірш Юрія Липи) 

І
Шумлять гаї улітку, Іде стрілець — юнак;
Іде, зриває квітку, Кидає в сагайдак.
Де лук, де лук, де стріли?
Загублені давно;
Б’ють промені щосили В небеснеє вікно.
Де здобич і пожива, Кого уполював? — Лиш усмішка щаслива До квітів і до трав.
II
На радісній поляні Дзвенить за ментом мент, Там ясноокій Пані
Біліє постамент.
— О Рідна і Єдина,
І Світла, і Свята,
Найвищая, Незмінна, Величная Мета! —
Хвилини у гонитві Спинили бистрий біг, Се — в радісній молитві Юнак край любих ніг.

ЩОДЕННИЙ БІЙ
(вірш Юрія Липи, збірка "Вірую" (1938 рік)
1
Неправдою – кожні стіни,
Перегороди і стелі,
Коли чую голос змінний
Долі своєї;
Як ловлю той голос у сіті
Розуміння свого,
Голос глухий і неситий
Про здобич.

Прокляття
(вірш Юрія Липи)
Бездомних псів, що лижуть кість суху,
Надгороди притулком теплим, Боже,
Вкажи брудним ропухам купи листя
І гайворонам їх колючі гнізда.

Сьогодні 5 травня 2025 року ми відзначаємо 125-у річницю від дня народження
ВИДАТНОГО УКРАЇНЦЯ, МИСЛЕННИКА, ІСТОРІОСОФА,
ГЕОПОЛІТИКА, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧЯ, ЛІКАРЯ,
ПИСЬМЕННИКА, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ
Юрія Липи

Юрій Липа
(5 травня 1900 - 19 серпня 1944) 


https://www.youtube.com/watch?v=sURiVb1Wu6M

(Фільм Ганни Стоцької "Забуті імена" про Юрія ЛИПУ)


видавництво "КАМЕНЯР" вшановало пам'ять Юрія Липи в селі Бунів Яворівського району на Львівщині,
де він похований на місцевому кладовищі.

Виноградник
(вірш Юрія Липи)
Побачив видиво я. День сірів і в нім
З тисячолітніх соків лози виноградні
Препишні кетяги зродили в цілім полю.

Почув я голос: «То — вітчизни ґрона,
То — найбагатші жнива, що зросли з любови,
У дозріванню пишнім мислі, чину й літ».

Побачив видиво я. Всі на чорних конях
Безжалісні їздці один за одним гнали
І, наче в помсті, тратували стиглий сад.

І страх мене вгорнув. Вони ж топтали жнива
Свойого краю й крови, і були свої це
З тавром скажености, і страху, і зневіри.