ЗАЙДИ
(вірш Юрія Липи)
Прийшли чужинці у село масними,
Прийшли, накрали й станули непишні, —
Щось дивного, незгідливого з ними
Було в цих білих хатах, цвіті вишні,
У цих тополях, що — немов сторожа,

МІСТА
(вірш Юрія Липи)
1. ПОЛТАВА

О чашо ніжности, безсмертная Полтаво,
О чашо радощів, зеленострунна пісне,
Ти — скерцо фарб, як пестощі первісні,
Ти — промениста прадідівська славо:

Гаї, гаї твої біжать у співнім танці,
І в селах вітер славить — шелевіє
Твоїх дівчат виспівливі сап’янці,
І погляд усміхнений, і загнуті вії.

ТРИ БРАТИ
(вірш Юрія Липи)
1. ПОЕТ

Знаю, ви скажете, браття,
Молодший і ти, старший,
Що чоловік без завзяття —
То чоловік без душі.

Що годі бути суддею
(Або й Богом самим, ще більш!)
І розсипать над землею,
Як благословенство, — вірш.

І наче в світлі розвинуть
Себе, — і так рости!
Ох, чую, — мене покинуть,
Покинуть мене брати!

Юрій Липа: А що ж є більше понад віру?

Юрій Липа – видатний український публіцист і філософ, діяч визвольного руху, автор геополітичної Чорноморської доктрини.

Юрій Іванович з’явився на світ 5 травня 1900 року в містечку Старі Санжари Полтавського повіту однойменної губернії (зараз це село Новосанжарського району Полтавської області) у родині Івана Липи – відомого українського громадсько-політичного діяча, письменника, учасника “Братства тарасівців”. Такою є офіційна версія його народження. Однак нещодавно дослідники з’ясували, що насправді хлопчик народився у родині священника Андрія Геращенка та після смерті матері був усиновлений Іваном Липою.

Юрій ЛИПА              Юрій ЛИПА


Від 1909 року Юрій мешкав у родині Лип під Одесою. Освіту здобув у четвертій гімназії Одеси, після чого вступив на юридичний факультет місцевого університету. З початком Української революції 1917-1921 років його названий батько Іван Липа став комісаром Одеси від Української Центральної Ради, а потім міністром культів (віросповідань) та міністром здоров’я. Він належав до Української партії соціалістів-самостійників.

НА ВАРТІ
(новела Юрія Липи)
І

Вони ледве трималися на ногах. Був вересень і вони, дрижачи від холоду і змучення, просто входили до клуні і падали відразу ж на сіно, тримаючи рушницю міцно в руках.
Якби хто жменю півмертвих з утоми людей вкинув у клуню. Тулилися один до одного, до смердячих жовтих півкожушків, до чорних мокрих, як хлющ, шинелів. Тулилися - і вже спали мертвим сном. Когось мучили гранати при поясі сусіда, і він відпихав їх від своїх плечей, хлипаючи сонно і жалібно, як дитина.
- Куди лізеш ти... - крикнув один, - каблуком очі виб’єш!
Підстаршина визначив на нічну варту Щербину і ще одного. Щербина вийшов без лайки, хитаючися.
А на дворі падав дощ.
Лазив тихенько на м’яких лапках, спинявся і заглядав до освітлених вікон волості, задумувався перед роззяпленими дверима хат, де всі вже вигинули, шарудів по стріхах домівок, де ще жили люди, ляпотів в осінніх садах і, вийшовши з села, дуднів, дуднів, дуднів по дорогах.
Щербина дивився у глиб тих доріг. Коли б крикнув він, то ніч не здригнулася б: дощ ухопив би зимною рукою кожний крик за горло.
Стіною дощу відділений вартовий од усього світу.
Він був зв’язаний хіба із своїм світом. З тими, що спали тепер по клунях, злучені волею начальників, долею походів, одно¬строєм, - із своїм полком.
Полк був кораблем, в обшивку котрого раз слабше, раз силь¬ніше, переплітаючись між собою, били хвилі життя неусталеного, допитливого, хитливого і неясного. Великий рік в Україні - Дев’ятнадцятий.

ГІСТЬ ІЗ ЗАХОДУ
(вірш Юрія Липи)
Це не Франциск Асизький,
Спіноза чи Кант, Декарт,
Це він — неспокійний, близький,
Певний грач із тисячами карт, —
Наполеон.
Обходить суворо Софію, Диктуючи нам: — Вояки!
Українську скоріте стихію!
Палкі

БИК І ПАНТЕРА
(вірш Юрія Липи)
Властителі звіринців мають примхи:
Ось посадив на карк бика пантеру,
Зіп’яв шнуром сталевим і пустив...
Бик молодий, наляканий, тривожно
Вузьке й гаряче тіло на карку несе,
В піски, у безвість, спрагу поспішає,
І на собі все виразніше чує,

Одеса
(вірш Юрія Липи)
П’ють елеватори, задихуючись, зерна,
Що Південь злотогрудий дарував;
Ревуть гудки, японський пароплав
Коло норвезького спинив брунатні стерна.
О місто-паво, міліонная таверно,
У сонці Бог тебе, мов килим, розіслав, –
Впивайся винами, корінністю потрав,
Лови чужую річ, що дивна і майстерна.