Україна — земля з тисячолітньою історією, цікавими розповідями та фактами.
Пропонуємо Вам десять цікавинок про УКРАЇНУ, можливо Ви про них ще й не знали.


1. Гора, що колись була морем

Якби Карпати могли говорити, вони розповіли б історію про час, коли над їхніми вершинами не кружляли орли, а плавали дивовижні морські істоти. Мільйони років тому тут шуміли хвилі давнього океану Тетіс. На його дні осідали мушлі, корали та морський пісок. Згодом земна кора здійнялася, і море стало горами.

Сьогодні, прогулюючись карпатськими стежками, уважний мандрівник може знайти у звичайному камені відбиток прадавньої мушлі. Це мовчазний лист із часу, коли людини ще не існувало.

Цікавий факт. У багатьох районах Українських Карпат знаходять скам'янілості морських організмів віком десятки мільйонів років.

2. Ліс, який пам'ятає князів

Є дерева, що народилися раніше, ніж виникли цілі держави. Вони бачили, як через Карпати проходили торгові шляхи, як мінялися кордони, як народжувалися легенди.

Коли торкаєшся кори старого тиса чи дуба, здається, ніби торкаєшся самої історії. Вони не говорять людською мовою, але кожне річне кільце зберігає пам'ять про спекотне літо, сувору зиму, бурю чи посуху.

Цікавий факт. В Україні ростуть дерева, вік яких перевищує 1000 років.

3. Печера, що не хоче закінчуватися

Під Тернопільщиною лежить цілий підземний світ. Там немає сходу сонця, не чути співу птахів, а тиша настільки глибока, що здається живою.

Спелеологи роками відкривали нові ходи печери «Оптимістична». Кожен поворот дарував нове відкриття, і щоразу виникало відчуття, ніби земля навмисно приховує свої скарби.

Цікавий факт. Довжина досліджених ходів печери «Оптимістична» перевищує 260 кілометрів.

Дорогі друзі, колеги, читачі, поціновувачі української книги!

24 серпня 1991 року, тридцять п'ять років тому, Україна відкрила першу сторінку своєї нової історії
Відтоді Україна та українці пережили різне:
радість й біль, перемоги і втрати, надії та боротьби, вторгнення...

Ми знову і знову відчуваємо біль війни — біль утрат наших рідних,
близьких, друзів, колег, захисників України, усіх тих,
хто віддав життя за нашу свободу.
Серед них — і люди, для яких українська книга
була частиною життя, праці та духовного світу.

Проте, як камінь, що витримує бурі й вітри, український народ стоїть міцно.

Незважаючи на великі перепони у роботі видавництва «КАМЕНЯР» останнім часом,
ми ще з Вами: ми трудимося, наші книги досі творяться та видаються.
Для видавництва «Каменяр» ці роки стали частиною великої історії української книги.

Нас намагаються зламати — ми вистоюємо.
Нас намагаються змусити мовчати — ми говоримо.
У нас намагаються відібрати пам’ять — ми її зберігаємо.
У нас намагаються забрати майбутнє — ми його будуємо.

Україна живе доти, доки звучить її слово.
А українська книга — доти, доки є кому її читати.

Незалежність України можна рахувати роками.
А можна — книжками.
Сторінками історії.
Іменами авторів.
Віршами.
Дослідженнями.
Спогадами.
Книгами, які переходять із рук у руки і від покоління до покоління.
35 років Незалежності — це десятиліття, протягом яких українці вчилися читати свою історію власними очима.

І ця історія триває.
І буде тривати тисячоліттями.

Сьогодні минає 82 роки від дня трагічної смерті,
ВИДАТНОГО УКРАЇНЦЯ, МИСЛЕННИКА, ІСТОРІОСОФА,
ГЕОПОЛІТИКА, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧЯ, ЛІКАРЯ,
ПИСЬМЕННИКА, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ
Юрія ЛИПИ

Щороку 19(20) серпня ми повертаємося до імені Юрія ЛИПИ.

Але чи справді повертаємося?

Чи знаємо його не лише як людину, що трагічно загинула у серпні 1944-го, а як мислителя,
який намагався визначити шлях України на десятиліття вперед?

Чи читаємо його книги?

Чи осмислили його геополітичну спадщину?

Чи зрозуміли його переконання, що майбутнє України визначатимуть передусім самі українці?

Пам’ять про Юрія Липу не повинна завершуватися датою в календарі.

Бо найнебезпечніше для великої людини — не смерть.
Найнебезпечніше — забуття.

Минуло 82 роки.
Час повертати Юрія ЛИПУ Україні.

Юрій ЛИПА — РОКИ ПАМ'ЯТІ ЧИ ... БЕЗПАМ’ЯТСТВА?..


12 ЛИПНЯ 2026, виповнюється 81рік
з дня уродин РОКСОЛЯНИ ДАНЧИН

Самбір, давне Княже місто, славиться не тільки своєю історією,
але й відомими історичними постатями і особистостями, що творили його історію.
Однією з таких є Роксоляна Данчин..
Все своє свідоме життя прожила в Самборі і присвятила відновленню музею «Бойківщина»,
знищенного та розграбованого московитами.
ПАМ’ЯТАЙМО про її пієтичну працю для Відродження України та історії бойків та бойківського краю.

Роксоляна Данчин (12.07.1945 р.-26.02.2024р.).Роксоляна Данчин (12.07.1945 р.-26.02.2024р.).

Роксоляна Данчин (12.07.1945 р.-26.02.2024р.) народилася 12 липня 1945 року в с. Беско тодішнього Саноцького повіту в Польщі. У серпні того ж року родина Данчинів переселяється в Україну в м. Самбір на Львівщині. У цьому стародавньому місті пройшло дитинство Роксоляни та роки навчання (в 1963 році закінчила Самбірську середню школу №2). Саме тут започаткувався національний світогляд Роксоляни.

У селищі Красне відзначили 130-ту річницю від дня народження Івана Тиктора — видатного українського видавця, громадського діяча, мецената та уродженця Красного, ім’я якого назавжди вписане в історію українського книговидання.


У селищі Красне відзначили 130-ту річницю від дня народження Івана Тиктора — видатного українського видавця, громадського діяча, мецената та уродженця Красного, ім’я якого назавжди вписане в історію українського книговидання.


Іван Микитович Тиктор - біографія - тут


Заходи розпочалися біля пам’ятної стели, встановленої на місці, де колись стояла батьківська хата Івана Тиктора. Саме тут місцеві священнослужителі — отці Володимир Целень та Юрій Толочний — звершили спільну молитву за світлу пам’ять визначного земляка.

Після цього селищний голова Роман Фурда спільно з головою ГО «Братство ветеранів ім. Романа Шухевича» Володимиром Михайлюком поклали квіти до пам’ятної стели, вшанувавши людину, яка своєю працею утверджувала українське слово та національну свідомість.

Продовження заходу відбулося у приміщенні КЗ «Публічна опорна бібліотека ім. Івана Тиктора» — закладі, який гідно носить ім’я славного видавця. Урочистість зібрала представників місцевої влади, науковців, краєзнавців, освітян, бібліотечної спільноти, пластунів, журналістів, видавців, а також родину Івана Тиктора.

Серед почесних гостей була родичка Івана Тиктора — його племінниця Надія Тиктор, доцент кафедри медійних технологій, інформаційної та книжкової справи Інституту поліграфії Національного університету «Львівська політехніка» Ольга Антоник, директор видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга, завідувачка науково-методичного відділу Львівської обласної наукової універсальної бібліотеки Олена Шматько, культурно-громадська діячка, кандидатка філологічних наук, видавниця Юлія Сливка, голова громадської організації «Товариство “Бужани”» Михайло Зозуля, голова станичної пластової старшини «Пласту» у селищі Красне Василь Фтомович разом із пластункою Людмилою Гураш, редактор газети «Воля народу» Микола Іванців, секретар виконавчого комітету та за фахом історик Богдан Глова, начальниця відділу освіти, культури, розвитку туризму, молоді та спорту Олена Ільницька та інші запрошені.

Видавництво "КАМЕНЯР" випустило нову книгу:
Бардацький Ігор. Крізь мене...
Бардацький Ігор. Крізь мене... : Поезія [Текст] / Ігор Бардацький. — Львів: Каменяр, 2026. – 111 с.: іл. ISBN 978-966-607-739-3   
Бардацький Ігор. Крізь мене... : Поезія [Текст] / Ігор Бардацький. — Львів: Каменяр, 2026. – 111 с.: іл.
ISBN 978-966-607-739-3

Видавництво «КАМЕНЯР»
щиро вітає наших читачів, авторів,
партнерів та всіх шанувальників книги
зі світлим святом Трійці та Зеленими святами!


Нехай цей благословенний день наповнить ваші домівки миром, теплом і Божою благодаттю.
Нехай зелене розмаїття природи дарує натхнення, віру в добро та нові сили для добрих справ.