Ціле своє життя Іван Липа багато працює, як письменник: пише фантастичні новели із своєрідним обличчям, пише повість «Нові хрести», психологічні й військові оповіді.
Пише просто, виразно та одночасно дуже легко. Діти люблять читати його казки (серія «Казок про Волю» і збірка «Тихе слово»).
Уже в тих казках поза їхньою артистичністю є багато дидактичного елементу. Уже там Іван Липа намагається дати те для молодого українця, щоб його на ціле життя зміцнило і вивищило серед інших народів. У своїх казках намагався тарасівець дати українській дитині передовсім етику, дає їй образ людини сильної, відважної і глибоко моральної.
Зрештою і в своїх політичних чинах він завжди пам’ятав про вагу підстав моральности.
Бачучи самохвальство і отаманську розперезаність деяких українських груп у вирішальні для України січень–березень 1919 року, з сумом, як пише літописець, говорив: «Не можна придбати краси, розуму, таланту, коли не родився з ними, але чистоту і чесність сумління придбати можна, й коли ми – політичні діячі – цього не придбаємо, ми загинемо»
Ли́па Іва́н Львович (літературні псевдоніми — Петро Шелест) (24 лютого 1865, Керч — 13 листопада 1923, Винники)
Український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар. Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Батько Юрія Липи.
Народився в родині міщан. Батько, Лев Васильович, був відставним солдатом російської армії. За материнською лінією (Ганна Михайлівна Житецька) походив з козаків Полтавщини, що підтримували Івана Мазепу у його повстанні.
Навчався в церковнопарафіяльній школі при грецькій Іоано-Предтеченській церкві в Керчі. Відтак вступив до Олександрівської чоловічої гімназії в Керчі, де навчався у 1878–1887 роках і блискуче закінчив.