Деталі

Категорія: Іван Липа

Опубліковано: 23 лютого 2025

Перегляди: 495

• Юрій ЛИПА та родина
• Каменярівські зустрічі

24 лютого 2025 року 160-та річниця з дня народження Іван ЛИПА. Липа Іван Львович (літературні псевдоніми — Петро Шелест),(24 лютого 1865, Керч — 13 листопада 1923, Винники). Український громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар. Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців». Український комісар Одеси (1917), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр віросповідань УНР (1919). Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Батько Юрія Липи.

Підтримка видавництва "КАМЕНЯР" на книговидання — https://www.kamenyar.com.ua/donate.html

https://www.youtube.com/watch?v=cHcIdI9JMQ4

#Каменярівські_Зустрічі #Дмитро_Сапіга #Видавництво_Каменяр

Детальніше: Іван ЛИПА. 24 лютого 2025 року 160-та річниця з дня народження Івана ЛИПИ

Деталі

Категорія: Іван Липа

Опубліковано: 20 лютого 2025

Перегляди: 548

• Юрій ЛИПА та родина

Липа Іван. Тринадцять притч [Текст] / Іван Липа; післяслово Т. Мейзерської. - Львів: Каменяр, 2023. - 69 с.: портр.

ISBN 978-966-607-326-3

Серед літературного доробку відомого наприкінці XIX - початку XX століття письменника і громадського діяча, одного із засновників славнозвісного «Братерства тарасівців», прозовий цикл «Тринадцять притч» займає особливе місце. Автор прагнув у ньому дати одночасно правду для цілих поколінь, і правду для сучасного життя. Зародився він із буйного і відважного життя Івана Липи (1865-1923), який ніколи не зраджував ані собі, ані своєму народові, і творився упродовж чверті століття. 

Замовити книгу в нашому Магазині

---

Уривок з книги - Липа Іван. Тринадцять притч

---

Життя було прекрасне, а оточення його жахливе. До знання поривався дух, а природа була захована від нього. Любив людей, а вони кидали на нього камінням. І так він страждав. Свої страждання списав і пустив у світ. А коли вмирав, почув присуд з неба: доти не відійдеш до раю, поки тебе не зрозуміє хоч одна душа на світі. Ходив незнаний між людьми, питав їх. Читали його писання скрізь. Радів і питав. Казали: «Читаю, бо мені скучно», «бо не маю що робити», «бо мене те захоплює», «бо хочу пізнати життя», «бо вивчаю письменство», «хочу бути досвідченим», «хочу бути мудрим»... І ніхто, ніхто не цікався, не відчував, не старався зрозуміти саму ту душу, що так багато страждала, пишучи свої твори. І так ходив, може, сторіччя. Уже зневірвся. Уже каявся, що присвятив своє життя для людства. І от прийшла НОВА ЛЮДИНА. Узяла писання й вивчала ДУШУ того, хто написав. Зрозуміла його страждання, його гордість, його поривання. І зрозуміла віру душі, і зрозуміла душу. І піднесла нова людина голову вгору, і навіки сплило БЛАГОСЛОВЕННЯ на неї, бо нема нічого більшого в світі, як зрозуміти людську душу.