Як нам згодом вдалося встановити, батька разом ще з кількома селянами завели спочатку, поки збирали всіх, до ями, – це були «копанки», в них на селі копали глину. Тато звернувся до одного з хлопців, що сидів поруч: «Чуєш, дзвони в селі дзвонять, нині люди святять яблука, а нас – як з тобою посвятили?» У відповідь отримав декілька жорстоких ударів прикладом по плечах від оскаженілого «визволителя». Дивно, як це вони, «визволителі», тоді розуміли нашу мову, а деякі ще й дотепер не знають її, живучи тут 50 літ.
Заарештованих повели на постерунок (колишня польська поліція). Із спогадів очевидців ми взнали, що тата довго мучили і викинули мертвого на сміття. Два дні мама шукала батька і в Яворові, і в Краківці, а знайшла біля постерунку, закиданого будівельним сміттям. Хоронило тата переполохане село, – в ті дні йшла повним ходом мобілізація до совєтської армії, хлопці ховались, але на цвинтар, до домовини дорогого доктора, зійшлися всі, хто міг. Священик відправив панахиду. Юрій Липа надовго залишився лежати в могилі безіменним. Аж до 1989 року, коли відомий український поет Роман Лубківський приїхав до Бунова й поклав квіти на могилу мого батька, а селяни поставили на ній новий хрест.
Ось так прожив своє коротке життя Юрій Липа – поет, публіцист, повістяр, драматург, перекладач, лікар, видатний громадсько-політичний мислитель і діяч. Він вважав, що історичним призначенням України є розчленування Росії як імперії. На могилі його тепер – хрест з тризубом, за якого він готовий був віддати все – навіть життя:

Всупереч Азії жаху і всупереч зимній Европі,
Впертість, як кров, пливе в жилах людей цих міцних,
тяжкостопих,
Світиться знаком тризуба уся ця земля.
Горнами чорними воль розпаляється знак цей,
І все страшніший, величний, палючий
Сходить над краєм, як дивна планета.
(Ю. Липа. Тризуб)

Марта ЛИПА–ГУМЕНЕЦЬКА
уривки з книги – Апостол новітнього українства: Спогади про Юрія Липу