Лишень чарівники, півдикі вівчарі,
Збирають їх по ночах, що - без зір,
У бордюги зо шкір, а потім дражнять
Розпаленим залізом довший час,
Щоб був тарантул пурпуровий з їді,
І на пурпуру гніву ллють вино.
Ось пійло вже готове. Крапля пійла - безум.
Хто п'є його, втікає, все забувши,
Хто вип'є ж більше, падає, як з грому.
Вино тарантулів? о, знають люди
Від Хін до Греків пійло найлютіше!

Ви, роки гіркості, ви, вівчарі жорстокі,
Вино тарантулів мені ви дарували,
Вам дякую за це і кличу тих на бенкет,
Що лиця їх сміються, а серця їх підлі:
- Прийдіть до мене, прошу! Я для вас вино
Поприготовлював у келихах з кришталю.
І з усміхом вітаю їх: - Напийтесь,
Вина того, що ви ділами заслужили.

Їм келихи подам і краплі не проллю…
Нехай у безумі отари їх зірвуться,
Подобу людську скинуть і скаженим стадом
До урвищ бігтимуть, не матиму жалю,
Бо Слово Боже промовляє в вічних книгах:
- Убивців душ - забий! То - справедливість.

Замовити книгу в нашому Магазині  

---