Ще не пропало
(вірш Івана Франка)

1

Не раз думка гуляє
По ярах, по долинах,
Гриби в лісі збирає,
Зависа на вершинах,
Дише воздухом чистим,
Смерековим бальзамом,
Грає з сонцем огнистим
Над обваленим трамом,
Грає з мушок роями
Над потоком журливим,
П’є жадними устами
З джерела чисту воду
І вдиха прохолоду
Вдохом довгим, тужливим.

Військо тіней
(Воєнна пригода з р. 1167)
(вірш Івана Франка)

Пішов Володар Глібович
На Полоцьк воювати;
Пішов Всеслав Василькович
Із мужами полоцькими
Супроти нього стати.
Володар же, дізнавшися,
Що виступа Всеслав,
Не дав йому зладнатися,
Із силами зібратися
Полкам його не дав.
Зненацька вдаривши на них,
Багато їх побив,
Ще більше у полон побрав,
І села їх палив та драв,
Шкід много їм робив.

Наймит
(вірш Івана Франка)
В устах тужливий спів, в руках чепіги плуга –
Так бачу я його;
Нестаток, і тяжка робота, і натуга
Зорали зморшками чоло.
Душею він дитя, хоч голову схилив,
Немов дідусь слабий,
Бо від колиски він в недолі пережив
І в труді вік цілий.
Де плуг його пройде, залізо де розриє
Землі плідної пласт,
Там незабаром лан хвилясте жито вкриє,
Свій плід землиця дасть.

Каменярі
(вірш Івана Франка)
Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина
І я, прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.
У кождого чоло життя і жаль порили,
І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.
У кождого в руках тяжкий залізний молот,
І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод.

Беркут
(вірш Івана Франка)
З укритого гнізда в скалистій десь щілині
З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині –
З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,
Облетить світ, і аж о неба звід опреться,
І б’є важким крилом, де лиш сягнути зможе,
І зве: «Де правда та? Де ти, великий боже?

БІОГРАФІЯ ІВАНА ФРАНКА

Іван ФранкоІван ФРАНКО
(27 серпня 1856 - 28 травня 1916)


видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист,
перекладач, науковець, громадський і політичний діяч.
Доктор філософії (1893), доктор габілітований (1895),
дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899),
почесний доктор Харківського університету (1906). Член Товариства «Просвіта».
 


Іван Якович Франко (27 серпня 1856, Нагуєвичі, Дрогобицький повіт, Самбірський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська Імперія — 28 травня 1916, Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина) — видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893), доктор габілітований (1895), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906). Член Товариства «Просвіта».
Упродовж своєї понад 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець — літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст, філософ. Його творчий доробок, писаний українською (більшість текстів), польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було понад 220 видань, у тому числі понад 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів. Він був одним із перших професійних українських письменників, тобто заробляв на життя літературною працею.

Іван Липа: Ніхто з нас не схибне в бік, не покине своєї матері України.
Ми повинні віддати всі свої сили на те, щоб визволити свою націю з-під гніту

Іван Липа – український громадський і політичний діяч, письменник – народився 24 лютого 1865 року в Керчі. Початкову освіту здобув у народній школі, яку закінчив із відзнакою. Потім навчався в місцевій гімназії. Науки давалися хлопцю легко, тому також і цей заклад він закінчив блискуче. У 1888 році став студентом Харківського університету, обравши медичний факультет.

У 1891-му разом із Борисом Грінченком та Миколою Міхновським поїхав до Канева на Тарасову гору.

“Через увесь день чулась якась невидима присутність між нами генія <…> Не можна й вимовити, слова задля того дуже слабі, яке дуже глибоке й вельми незвичайне вражіння лишив по собі на мене той день <…> Велика й незабутня могила генія міцно і чарівно з’єднала нас любов’ю. Дух же Тарасів був між нами німим і невидимим свідком нашої присяги, що ніхто з нас не схибне в бік, не покине своєї матері України”, – писав Іван Левкович Липа.
Велич Кобзаря надихнула Липу створити гурток “Братство тарасівців” – таємну політичну організацію. Її учасники дали клятву на могилі Кобзаря, де присяглися всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Шевченка. Головний статут організації – віддати всі свої сили на те, щоби визволити свою націю з того гніту, в якому вона тоді перебувала.

Іван Липа, 1881 рік
Ідею братерства підтримало чимало українських діячів: Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Володимир Самійленко, Микола Міхновський, Мусій Кононенко та багато інших.

У ТЮРМІ
(вірш Івана Липи)
Коли барабани зловіщі почую,
Як візьметься кат за сокиру, –
Тоді я від тяжкого сону прокинусь,
Коли тут в тюрмі не загину…
Тоді вже востаннє я очі відкрию
Й огляну катів України:
Не вбачу між ними ніякого жалю
Й думками в край рідний полину.