ЯЛТА 
(вірш Юрія Липи)
Заквітчана у білий цвіт магнолій,
На дні долин зелених Яйли голубої,
Вона заслухалася лагідної волі
Пінистої, грайливої, морської,
І гомін п’є, питаючися потай:

ПОЛТАВА
(вірш Юрія Липи)
О чашо ніжности, безсмертная Полтаво,
О чашо радощів, зеленострунна пісне,
Ти — скерцо фарб, як пестощі первісні,
Ти — промениста прадідівська славо:

Гаї, гаї твої біжать у співнім танці,
І в селах вітер славить — шелевіє
Твоїх дівчат виспівливі сап’янці,
І погляд усміхнений, і загнуті вії.

ВІДСТУП
(вірш Юрія Липи)
1
Порохом Україна взялася,
Чорна коло гармати стоїть
(Не говоріте теорій, бо теорія продалася.
Не говоріте нічого: слова — то вороги!),
І коло Неї люде в подертій одежі.
Коло Неї — босі полки,
Що боронять останні межі,
Що моляться тільки їй!

ПРОКЛЯТТЯ
(вірш Юрія Липи)
Бездомних псів, що лижуть кість суху,
Нагороди притулком теплим, Боже,
Вкажи брудним ропухам купи листя
І гайворонам — їх колючі гнізда.

СВ. ЮРІЙ
(вірш Юрія Липи)
Націє, народжена з огня,
Націє великая, молись, —
Яснозбройний Юрій, як колись,
Осідлав могутнього коня;
Мов лавина біла поплила,
Гуркіт скель ляка малі серця,
Розбігається отрутна мла
Від проміння дивного лиця;

ЛИШ КОРОЛЕМ
(вірш Юрія Липи)
Консул Корнелій Клеменс рік: “Я хочу,
щоб кожний із рабів моїх свій труд
дістав приділений на схильність і охоту;
лиш, що охоче робим, робим добре.
Людина на фальшивім місці — півлюдини,
Гончар найліпший — кепський є городник”.

Свої об’їздом землі оглядавши,
раз він узрів раба, що серед куп каміння
незграбно, безпорадний, працював на шосі;
б’ючи непевно молотом великим,
нівечив раз у раз скривавленії пальці.

ВАСИЛИСК
(вірш Юрія Липи)
ВАСИЛИСК

(Василиск подібний до крилатого
дракона, одним своїм поглядом
убиває їдовитих плазунів. Він має на
голові діядему і світить білим
світлом, як розгнівається.
З середньовічних бестіаріїв)

Собі за знак я вибрав василиска:
Над стягами — його жорстокий зів,
І, сповнений отрутою князів,
Горить мій василиск у пітьмі бойовиска.

Дозволь легенду сотворити мені 
(вірш Юрія Липи)
* * *

Дозволь легенду сотворити мені
Про тебе, ясную, про тебе, що — без тіні,
Читати й змовкнути, коли в каміні —
Задумані вогні.

Лунає стиха давній менует,
І в серці радіснім наново розцвітає Життя
поем виспівливе, безкрає
В мереживах сильвет.