Корпорація «Чорноморе» мала два статути: один – явний, культурноосвітницький, другий – таємний, що мав за мету, завдання – виховання української еліти, керівників майбутньої Української держави, дипломатів. Була ще одна ділянка діяльності організації «Чорноморе» – це видавнича діяльність. Її видавнича спілка мала назву: «Український Чорноморський інститут», згодом – «Український океанічний і суходольний інститут». Про видання цих інституцій схвально обізвався митрополит Андрей Шептицький, в одному з листів до Юрія Липи (від 29.12.1942 р.) він пише: «...Добре, що можу до найщирішої подяки долучити для Вас і для Чорноморського інституту щирі побажання на Новий рік і Різдвяні свята. Дякую Вам і за те, що відновили давнє знайомство, перерване вже трилітньою війною...»
На час закінчення університету у Познані, в якому вчитись Юрієві було сутужно (батько помер у 1923 р.), він мав уже значний доробок своєї літературної праці. В одному з листів до подружжя Холодних у 1929 році він пише: «Творчість моя мені видається сном, так рухливе є моє життя, але це – добре... я хотів би жити хоч рік, але найповніше ( по-своєму)».
Юрій Липа друкується у багатьох галицьких, варшавських, празьких часописах, багато його творів з ранніх юнацьких літ видавались в Одесі, Тарнові, Львові. Це – поезії (збірки «Світлість», «Суворість», «Вірую»), літературні статті у «Літературному науковому вістнику», переклади, драматичні твори, пишеться омріяна «Книжка про націю», про яку згадує в листі до батька, коли той ще жив: «Татусю, а чому має замовкнути моя книжка про націю? Нехай буде...» Історіософічний, філософський, талановитий твір – книга «Призначення України» – вийшов з друку вперше у 1938 році.
У 1929 році Юрій Липа отримав посаду лікаря у Варшаві, де й оселився надовго. Цілих 14 років життя минуло в столиці Польщі. В цей час туди переїхав і уряд УНР на чолі з його президентом в екзилі Андрієм Лівицьким. Його дочка, поетеса Наталя Лівицька (після одруження Лівицька-Холодна), у своїх спогадах згадує: «Липа не марнував часу... Він був справді надзвичайно працьовитий». Ще в Тарнові, коли група молодих поетів, в тому числі і Юрій Липа, і Наталя Лівицька, задумала видавати книжку-альманах «Сонцесвіт» і коли «Сонцесвіт» таки «зацвів» на терені Тарнова, вона пише так: «...найбільшою окрасою збірника були сильні та оригінальні вірші Юрія Липи. (Між іншим, він нізащо не дозволяв називати себе Юрком, тільки Юрієм.) Пам’ятаю тільки два рядки з однієї з тих поезій:
Час людини, як вовк, утікає,
він біжить безупинно кульгавий...
Він став енергійним організатором групи «Танк», а коли ця справа не наладналася, був, хоч і не безпосереднім, але діяльним надхненником групи «Ми» та її видань.
Живучи у Варшаві і провадячи свою лікарську практику, він видавав свої твори та тихо, без зайвого гуку, впливав на духовість великої частини української молоді не менше, ніж Донцов. Але його вплив був конструктивно-позитивним, його Україна була «найпрекрасніша з країн», а одночасно – таємнича і грізна:
Вперед, Україно! В тебе тяжкі стопи!
Пожари хат димлять з-під них:
ні Росії, ні Європі
не зрозуміти синів твоїх.
продовження в наступній частині