Поселившись на постійно у Варшаві в 1929 році, Юрій Липа захопився політичними науками й закінчує при Варшавському університеті школу наук політичних, яку очолював тоді проф. Курнатовський.
В той же час, займаючись лікарською практикою, він захопився лікуванням зелами. Щоб набути фаху доброго лікаря-зілляра, вирішує повчитися у проф. Яна Мушинського. Це йому вдалося лише після трьох років упертого впрошування професора, бо той довго не хотів приймати на навчання до себе у Віденський (Вільнюський) університет українця, що не погоджувався міняти своє українське прізвище Липа на польське – «Ліпа». На третьому році професор таки прийняв його на навчання за впертість і згодом дуже цінував свого учня за працездатність, здібність. Книжка Юрія Липи «Фітотерапія» (підручник для лікарів), що вийшла друком польською мовою у Варшаві в 1935 році, мала поважну й докладну вступну статтю професора Я. Мушинського. Бібліографічний список тодішніх праць Юрія Липи налічує десь біля двох десятків медичних статей, що були видруковані у польських медичних часописах.
Ще у Каліші в 1928 році вояки УНР започаткували українське Воєнно-Історичне товариство. В десяті роковини його заснування у Варшаві відбувся IV з’їзд товариства, яке займалося українською військовою історією, її об’єктивним висвітленням, не пропускаючи жодної доби існування українського війська. Про цю подію у часописі «Літопис Червоної калини» (1938 р.) була відповідна інформація, з якої довідуємося, що поряд з іншими до управи товариства вибрано й д-ра Юрія Липу, як заступника голови. Це ще одна сторінка діяльності Ю. Липи. У спогадах Б. Стебельського читаємо: «Творчих коней мав Липа багато. Пересідання з сідла в сідло дозволяло йому систематично й постійно працювати і в своєму короткому житті зробити дуже багато. Не потребував чекати часу, коли відізветься в ньому поет, коли біолог-лікар, коли заговорить в ньому голос теоретика мистецтва, соціолога, економіста, геополітика, антрополога, історика, археолога і т. п. Немає, здається, ділянки літератури і мистецтва, які б не цікавили Липу...
Як лікар, Липа віддавав медицині свій день. Як творець, працював і творив уночі. Відпочивав між ніччю і днем – ранками. Режим його праці був виїмковий». Ці спогади Б. Стебельський виніс із Яворова. Це був уже 1943 рік.
У 1938 році Юрій Липа одружується з художницею-галичанкою, дочкою греко-католицького священика з мальовничого села Рахиня на Івано-Франківщині (Бойківщина) Галиною Захарясевич. Подружжя було щасливим. Народились у них у Варшаві дві доньки: Івася в 1940 році і Марта в 1943 році.
Йшла війна. У Варшаві падали бомби. Подружжя Липів перебралось з дітьми у містечко Яворів – за 50 кілометрів від Львова. Тут перебули один воєнний рік. Юрій Липа лікарював, писав. Дружина викладала в гімназії в Яворові. Багато спогадів залишилось жити в людях про доктора, про людину. Ось спогади Орисі Стрільник, яка проживає тепер у Новому Роздолі на Львівщині: «Ваш батько був чудовий, розумний, надзвичайно добрий, дуже м’який, щирий, необмежено милосердний, безкорисливий, людина з відкритим серцем, – я не знаю, які ще слова можна додати до образу цієї людини».
У 1943 році львівський часопис «Наші дні» присудив Юрію Липі премію за кращу драму («Король Гаїті»), Липа часто приїздив до Львова, читав лекції для молоді, студентів у Народному домі. Із спогадів д-ра Марії Ясеницької дізнаємось, що приблизно 1936 чи 1937 року їздив Ю. Липа до українців Зеленого Клину, перед війною був делегатом Всесвітнього з’їзду журналістів у Варшаві, в 1942 році їздив до рідної Одеси. Не все ще виявлено, що створив батько на своїй життєвій дорозі. А вона була так жорстоко знищена, зруйнована й перетворена в забуття.
Тривожне літо 1944 року. Радянська «визвольна» окупаційна армія зайняла Львів. Сім’я Липів переїздить у село Бунів, що за 8 кілометрів від Яворова. Не довго пробули вони тут, але «доктор Липа» запам’ятався всім, допомагаючи багатьом і ліками, і словом. Згадує Олекса Грицунь, молодий тоді студент, згодом мій прибраний батько, добрий, розумний, люблячий: «...Як величну архітектурну споруду важко оцінити зблизька, для цього треба відійти на відповідну відстань, – так само визначних людей, їх ролю і значення у розвитку культури свого народу краще можна оцінити з перспективи часу... Діапазон заінтересувань Юрія Липи був надзвичайно широкий – від Спінози, Спенсера та їх розуміння смислу життя людей і народів до сучасних політичних і соціальних проблем, зокрема, до перспективи вирішення української проблеми... Трагізм судьби України в тому, що сусіди (Московія) пригнічують нас, не даючи народу можливости реалізувати свого потенціялу. Однак у світі нема нічого постійного, і час, коли український народ займе достойно місце в Європі, – попереду».

продовження в наступній частині