З багатьох джерел і видань, які видавались головно в діаспорі, довідуємось, що Юрій Липа народився в Одесі 5 травня 1900 року в сім’ї лікаря Івана Липи. В 1918 році закінчив 4-ту одеську гімназію, повний восьмикласний курс. Сім’я була висококультурна, інтелігентна. Він був сином-одинаком і виростав в українському середовищі гарячого українського Півдня. В той час в Одесі була велика українська громада: Євген Чикаленко, Амбросій Ждаха, Михайло Комарів, Микола Вороний, Сергій Шелухін... Існували й ширились зв’язки з усією Україною, Галичиною, Буковиною. В Одесі тоді зберігались архіви останнього коша Запорізької Січі, які майбутній академік М. Слабченко згодом перевіз до Києва. Батько Юрія – «тарасівець, письменник, лікар» Іван Липа працював усе життя, не покладаючи рук для того, щоб збудувати вільну Українську Соборну Державу. Ще у Харкові, коли вчився в університеті, за участь у «Братстві тарасівців» (самостійників) відсидів він півтора року в тюрмі на Холодній горі й не втрачав зв’язків з братчиками впродовж усього Життя. Він уперто торував шлях ідеям самостійництва, духовного українського відродження. Працюючи в Одесі, де видавав альманах «Багаття», заснував клуб «Одеська літературна спілка», читав лекції в одеській «Просвіті». Потім, у часи української революції, був висунений українською громадою Одеси до уряду; працюючи міністром віросповідань та релігій, в комітеті охорони здоров’я чи на еміграції в Тарнові, працюючи в Раді Республіки, ніколи не втрачав оптимізму й віри в Українську державу. Палким оптимістом його пам’ятають у Винниках біля Львова, хоча вже стільки літ минає з дня його смерті в листопаді 1923 року. Останні хвилини його життя описав проф. Іван Огієнко, на руках якого Іван Липа помер.
Заповітом своєму синові Юрію він залишив такі слова: «Тобі, сину, одне завдання зоставляю: перевершити батька, стати більшим од батька». Ці слова, записані Юрієм на аркушиках паперу, зберігаються у варшавському архіві Липів. Юрій Липа виконав заповіт батька, якого дуже любив. Слово «тато» писав завжди з великої букви.
Час гарячої юності, коли Юрій Липа вже писав свої перші поетичні твори, статті, був співзасновником видавництва «Народній стяг» у Одесі в 1917 році, співпадає з часом бурхливого закипання української стихії в Одесі. В статті «Галичани над морем», що була надрукована в середині тридцятих років у «Літописі Червоної калини», Юрій Липа пише: «...Ми – то була Одеська «Січ», невелика енергійна групка із понад кількасот гімназистів і семінаристів... разом з молодими робітниками з передмість... Ми збирались в гімнастичній залі. Туди й .прийшов з російського полону старший десятник УСС Янів.
Ми обсіли його, як мухи мед: щось чудесного було в тому, – перед нами справжній уєусус! Побожно повторювали його кожний вираз, особливо предивні назви з австрійського воєнного жаргону. Перше, чого навчив нас, це було «Ой у лузі червона калина», що стала нашою улюбленою піснею обіч «Гей, нумо, хлопці, до зброї»... Пізніше забрались до муштри... старанно вчилися чвіркової системи усусусів. Я, як заступник командира «Січі», кілька ночей не спав, вивчаючи премудрість, що її треба показати на словах:
– Чвірки вбік!
Або:
– Двійки взад!...»

продовження в наступній частині