2
Повстаньте, як панцирна навала, –
Кожна хвиля Жизні є велика.
Невисловима – мить.
І тільки віра зостала
Для Чоловіка,
Тільки віра вища
І чеснота в будові
Вирве душу з грища
І правду – з крови.
3
Мертвота, стерво жиюче
Є все, що творить тіло,
Коли в щоденности тучі
Архангелів меч і крила
Серце людське не узріло,
Коли серце не повстало
Над буднями своїми,
Як вічности знак. Хорала,
Що незглибимий.
4
Щоденний бій, мов корона
На чолі Того,
Хто є істота Закона
І зерно всього.
Щоденний бій – молитовні
Сурми для Того,
Хто держить дві чаші повні
Всесвіту всього.
5
Час людини, як вовк, утікає,
Він біжить безупинно, кульгавий,
А попереду – війни безкраї,
Сотворитель у славі.
Час людини жене в неспокою,
Він розсиплеться порохом сірим, –
Ось проходить ясною стопою
Новотворчий незміром!
6
Не мовте слова, не звершивши
Того могутнього, що – в нім;
Стократ блаженний – той, хто пивши
Вино життя, зоставсь німим!
Благословенні ви, мовчанки,
Що стиглі розцвітете нам;
Так по безсонних ночах ранки
Вогні засвітять далинам.

