Випадкові книги


Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
9 березня 2023 виповнюється 209 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка.
Тарас Шевченко
(9 березня 1814, с. Моринці - 10 березня 1861)
 Творчість Кобзаря представленна у видавництві "КАМЕНЯР":
Шевченко Тарас. Вірші [Текст]; упоряд. Богдана Чепурка / Тарас Шевченко; [Чепурко Б. Відчинення крові]. - Львів : Каменяр, 2017. - 71 с.: іл. — (25 улюблених віршів). 
Шевченко Тарас. Вірші [Текст]; упоряд. Богдана Чепурка / Тарас Шевченко; [Чепурко Б. Відчинення крові]. - Львів : Каменяр, 2017. - 71 с.: іл. — (25 улюблених віршів).  ISBN 978-966-607-364-8
Замовити книгу в нашому Магазині 
 
 
Тарас Шевченко: i слово вічнеє, i образ невідцвітний... - к.: “символ-т”, 2014, 192 с.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО: I СЛОВО ВІЧНЕЄ, I ОБРАЗ НЕВІДЦВІТНИЙ... 
Замовити книгу в нашому Магазині 

Плющ Леонід. Екзод Тараса Шевченка: Навколо «Москалевої криниці»: Дванадцять статтів / Передм. Ю. Шевельова. — К.: Факт, 2001. — 384 с. 
Плющ Леонід. Екзод Тараса Шевченка: Навколо «Москалевої криниці» 
Замовити книгу в нашому Магазині 
 
 
 
Чумарна Марія. I. Тихий ангел пролетів. Сповідь Тараса Шевченка. Тризна. - Львів: Апріорі, 2007. -80 с.: іл. 
Чумарна Марія. Тихий ангел пролетів. Сповідь Тараса Шевченка. Тризна 
Замовити книгу в нашому Магазині 
 
 
  
 

Чепурко Богдан. Чи знаємо ми Шевченка?.. [Текст] : Полемічні роздуми / Богдан Чепурко. - Львів: Каменяр, 2018. - 33 с. - (Акценти) 
Чепурко Богдан. Чи знаємо ми Шевченка?.. [Текст] : Полемічні роздуми / Богдан Чепурко. - Львів: Каменяр, 2018. - 33 с. - (Акценти).  ISBN 978-966-607-418-7 
Замовити книгу в нашому Магазині 
 
 
 
 

Біографія  Тараса Шевченка

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) — 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Національний герой і символ України. Діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

Літературна спадщина Шевченка, центральну роль у якій відіграє поезія, зокрема збірка «Кобзар», вважається основою сучасної української літератури та багато в чому літературної української мови.
Дитинство та юність

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці Пединівської волості Звенигородського повіту Київської губернії. Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якимівни після сестри Катерини (1804 — близько 1848) та брата Микити (1811 — близько 1870).

За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки його матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.

1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Кирилівки Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, 1819 року — сестра Марія, а 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в дяка Совгиря. Тоді ж ознайомився з творами Григорія Сковороди.

10 лютого 1823 року його старша сестра Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви, а 1 вересня 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина.

19 жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, у якої вже було троє дітей. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом. 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого батькового шлюбу. Хлопець чумакував із батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кропивницький). 2 квітня 1825 року батько помер, і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців. Зрештою Тарас змушений був залишити домівку. Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла, який після смерті його батька став опікуном сиріт. У розмові з біографом поета М. Чалим Ярина характеризувала Павла як «великого катюгу», Тарас працював у нього, разом із наймитом у господарстві, але в підсумку не витримав тяжких умов життя й пішов у найми до нового кирилівського дяка Петра Богорського.

Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області). Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту та із села Тарасівки Звенигородського повіту. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола[33].

1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в хлипнівського маляра[34]. Того ж року помер Василь Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта[35], який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.

Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні[36]. 18 грудня 1829 року той застав Тараса вночі за малюванням козака Платова, героя війни 1812 року, нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні[37]. Наступного дня наказ було виконано кучером Сидоркою[38]. Подробиці Віленського життя маловідомі. Ймовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року. З тих часів зберігся Тарасів малюнок «Жіноча голівка», який свідчить про майже професійне володіння олівцем[39]. У місті Тарас познайомився зі швачкою — полькою Дунею Гусиковською. Польську мову він знав ще з України, де на той час вона була досить поширеною. З Гусиковською юнак удосконалив своє знання польської мови, міг читати в оригіналі твори Міцкевича.

Перші роки в Петербурзі. Викуп з кріпацтва (1831—1838)

Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, поміщик П. Енгельгардт узяв із собою Шевченка[40], а щоб згодом мати зиск на художніх творах власного «покоєвого художника», підписав контракт й віддав його в науку на чотири роки до живописця В. Ширяєва, у якого й замешкав Тарас до 1838 року[41]. В артілі Ширяєва Шевченка оточували такі ж, як і він, здібні молоді люди — вихідці з низьких верств народу — кріпаки або відпущені з кріпацтва й міщани, які прагнули краще опанувати мистецтво живопису, стати художниками.[42] Ширяєв поводився з учнями суворо, у своїй автобіографії та повісті «Художник» Шевченко писав про нього як «людину жадібну, грубу, сувору й деспотичну». Зазвичай Ширяєв укладав контракти на вісім років: п'ять з них відводилися на навчання, а протягом наступних трьох років учень повинен був «заслужити майстрові за навчання», працюючи на нього.[42] Протягом п'яти років господар вчив учня малювати й писати «міфологічні та історичні фігури й фарцорнамент, квіти і різні оздоби клеєвими та олійними фарбами».[42] Він повинен був дати житло, годувати й одягати учня, а учень — коритися майстрові й не відлучатися без дозволу.[42] Після закінчення контракту господар зобов'язувався дати учневі «пристойний одяг» або замість нього 100 рублів, а батькам учня вислати 150 рублів.[42] Під час виконання артіллю підрядів — Шевченко опанував мистецтво декоративного розпису, зокрема під час розпису Великого театру як підмайстер-малювальник.[43] Після успішного завершення в листопаді 1836 року робіт у Великому театрі артіль працювала за контрактом з конторою імператорських театрів до літа 1838 року: провадила живописні та малярні роботи, виготовляла декорації, навесні 1838 року наново розписала плафони Александринського і Михайлівського театрів.[42] Ще одним з найвідповідальніших підрядів був розпис будівлі Сенату і Синоду, які тоді були перебудовані.[42]

Ще у 1835—36 роках Шевченко створив кілька складних багатофігурних композицій на теми античної історії та Київської Русі. У 1836—37 роках Шевченко створив малюнок «Смерть Богдана Хмельницького».[42] Але найдосконалішим малюнком на історичну тему цього періоду є «Смерть Сократа» 1837 року, який відзначається впевненістю малюнку, передачі освітлення, групуванням постатей. Найбільші успіхи у ці роки Шевченко мав у жанрі акварельного портрета, завдяки опануванню досвіду інших художників, зокрема П. Соколова. Перший акварельний портрет він намалював ще у 1833 році — це був портрет Павла Енгельгардта[44]. У ці роки Шевченко посилено займався самоосвітою, знайомився з творами мистецтва — оригіналами й гравюрами з них.[42]

Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї. Улітку 1836 року під час одного з нічних сеансів малювання у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком — художником Іваном Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, Василем Григоровичем і Олексієм Венеціановим, які познайомили Тараса з упливовим при дворі поетом Василем Жуковським[45]. Сошенко вмовив Ширяєва відпустити Шевченка на місяць, щоб той відвідував зали живопису Товариства заохочення художників[46]. Комітет цього товариства, «розглянувши малюнки стороннього учня Шевченка», ухвалив «мати його на увазі на майбутнє».[42]

Аполлон Мокрицький, художник, учень Брюллова і приятель Шевченка, що взяв на себе ініціативу залучити Брюллова для справи визволення Тараса від кріпацтва, зазначив у своєму щоденнику, що в середу, 31 березня 1837 року він показав Брюллову вірш Шевченка. Брюллов був ним «дуже задоволений і, побачивши в ньому думки й почуття молодого чоловіка, вирішив витягти його з податного (кріпацького) стану».[47] Шевченко почав вправлятися у віршуванні під враженням своєї зустрічі з українськими творами у Гребінки у липні 1836 року.[48] Гребінка був першим, хто помітив і підтримав поетичне обдарування Шевченка, став його першим літературним натхненником і вчителем.[42] Першим визнаним поетичним «шедевром» Шевченка вважається балада «Причинна».[42] Щотижня на квартирі Гребінки відбувалися літературні вечори, на яких бував і Шевченко.

Навесні 1838-го Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[49]. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу Олександра Миколайовича, і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь імператорська родина[50]. Лотерея відбулася 4 травня 1838 року, а 7 травня Шевченкові видали відпускну [51].


продовження біографії в розділі Видатні Українці - тут


матеріали використані зі сторінки Шевченко Тарас Григорович — Вікіпедія (wikipedia.org)