ТРИ БРАТИ
(вірш Юрія Липи)
1. ПОЕТ

Знаю, ви скажете, браття,
Молодший і ти, старший,
Що чоловік без завзяття —
То чоловік без душі.

Що годі бути суддею
(Або й Богом самим, ще більш!)
І розсипать над землею,
Як благословенство, — вірш.

І наче в світлі розвинуть
Себе, — і так рости!
Ох, чую, — мене покинуть,
Покинуть мене брати!

А я, однак, став би, і ріс би,
І сіяв радість життя
Крізь мури, стіни і призьби
Будив би, грів чуже “я”.

Старим, старим законом
Створено, браття, нас
На те, щоб ми розгоном
Переганяли час.

І в цій розкоші розвою
Нам забраний брали рай,
Бо то — найбільше: — Собою,
Собою життя сповняй!

2. ЛІКАР

Мій менший мене не взорить,
(Що йому братній привіт!)
Для нього є тільки хворі
І власний великий світ.

Він каже: “Я б тільки стежив,
Як тліє життя вогонь
В людській, тілесній одежі,
У смутку очей, долонь.

Я бачу, — життя в людині
І смерть провадять свій змаг,
Мій зимний зір понад ними,
Хоч серце — буря сама;

І гнів, і блискучість мислі,
І жаль, і волі “вперед!”
Окрили, вбрали, нависли,
Упоюють мій ланцет,

Неспокій, — вічний фехтунок
З прокляттям роду людей, —
Чи ж то не є подарунок
Долі самої моєї?

Скажи ж мені, Сліпа Сило,
Що так мене рвеш у бій,
На те ж ти мене створила,
Щоб ставить чоло тобі?”

3. ТРЕТІЙ БРАТ

Мій старший в тузі безсонній
Ніколи не стулить віч, —
Перед ним — книги законів
І людство, Велика Річ,

І Нація — не Геенна
І знижень, і поривань,
Лише тріпотливі звена,
Що треба знайти — зв’язать.

Бере екстази й залізо,
Щоб зважить на терези, —
Коли ж стає мрячно, пізно
Обходить хати, вози,

Лічить фабрики й чесноти
(Йому незнаний є зрив!),
Його мислі — це польоти
Сокола, що завжди вбив.

Ненаситна воля різко
Обгортає ввесь мій край,
І слухайте, — він є близько й
Його холодна пора,

В серце, що — відрух, сваволя,
Вбиває він циркеля вісь,
А вістрям викреслює коло,
Де стане державна мисль.

4. ПРИСЯГА

Тупости скривлені маски,
Нахабний і підлий сміх,
Напевне, браття, не раз ви
Десь збоку почули їх?

І я тепер, як відхожу,
Від виразних, вас, до мли,
Бачу ці злобні сторожі,
Що є, що завжди були,

Що на кров і дух голодні,
Що зв’яже, виссе, затче, —
А тоді пальці холодні
Ляжуть на ваше плече:

То Посестра прийде біла,
Що Найласкавіший дав,
Як хвилювання кадила,
Як найважніша з правд.

Тим часом хай вища присяга
Від мислі про неї спиня, —
Незаспокоєна спрага
Пізнать джерело вогня,

Спалитися в безупиннім
Життю, що в іскрах пливе,
В неопалимій купині,
Що родить вічно нове.

* * *

Од одного царства несчисленого
До другого царства незміреного
Міст дугою зіп’явся;
На одному кінці лев уклався,
На другому — діти з смолоскипами,
І течуть тіні ріками
Через міст.

Ех, виорю небо орлами,
Засію поля самоцвітами,
Половлю всіх райських пташок,
А ступлю крок, —
Потемніє небо із орлами,
Потемніє поле з самоцвітами,
Стихне пісня моя,
Стихну я.

ТРИ БРАТИ  - вірш Юрія Липи


Липа Юрій. Твори: Том 1: Поезія/ Худож. оформл. І. Б. Шутурми. - 2005. -543 с.: портр.
ISBN 5-7745-1103-0

У книгу, якою започатковується десятитомне видання творів відомого українського письменника, публіциста, літературознавця, історіософа, лікаря, громадського діяча, ввійшла поетична спадщина цієї непересічної особистості.
 

Юрій Липа
(5 травня 1900 - 19 серпня 1944)


ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МИСЛЕННИК, ІСТОРІОСОФ,
ГЕОПОЛІТИК, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ, ЛІКАР,
ПИСЬМЕННИК, ЛІТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ


В нашому магазині Ви можете придбати виданні

видавництвом "КАМЕНЯР" книги Юрія Липи та його батька Івана Липи