"Каменярівські зустрічі №03" 
на нашому youtube каналі 
В цьому випуску - представлення книги Івана Франка - Лис Микита, Іван Вишенський,
а також про Юліян Опільський – Твори (4 томи) та наші книги для дітей.

https://www.youtube.com/watch?v=24AsMlB-KGk


#Каменярівські_Зустрічі #ДмитроСапіга #Іван_Франко

"Каменярівські зустрічі №02" 
на нашому youtube каналі 
В цьому випуску — представлення нових книг Яворської Ірини «Край, де явір високий» та «Лірники духу».

https://www.youtube.com/watch?v=7AAiRZkMhos


#Каменярівські_Зустрічі#ДмитроСапіга#Видавництво_Каменяр #Яворська_Ірина

"Каменярівські зустрічі №00" 
на нашому  youtube каналі 
(видавництво «КАМЕНЯР»)
 директор видавництва «КАМЕНЯР» Дмитро Сапіга про наші книги,
книговидання та наші новинки.
https://www.youtube.com/watch?v=yUMD1CCAMGs


#Каменярівські_Зустрічі #ДмитроСапіга #Видавництво_Каменяр

Перший випуск відео блогу видавництва "КАМЕНЯР"
"Каменярівські зустрічі №01" 
на нашому  youtube каналі 
(Юрій Липа | Роман Горак | Ярослав Вороб’як …)
 директор видавництва «КАМЕНЯР» Дмитро Сапіга про наші книги,
книговидання та наші новинки.
https://www.youtube.com/watch?v=w7H8LpCTF8U


#Каменярівські_Зустрічі  #ДмитроСапіга  #Видавництво_Каменяр

 14 червня 2022 видавництво "КАМЕНЯР" розпочинає серію відео "Каменярівські зустрічі" 
на власному ютуб каналі, де директор видавництва «КАМЕНЯР» Дмитро Сапіга та наші гості
будуть розповідати про наші каменярівські книги, книговидання та наші новинки.

Запрошуємо Вас долучитися до нашого ютуб каналу
https://www.youtube.com/channel/UCMUxS64UlpAiUUnK2KdhqKg
та підписатися на наш канал і Ви будете першими знати про всі Каменярівські книжкові новинки.

#Каменярівські_Зустрічі#ДмитроСапіга#Видавництво_Каменяр
Софія Караффа-Корбут
Софія Караффа-Корбут
(23 серпня 1924 р — 29 листопада 1996)
Проявила свій талант у багатьох видах і жанрах образотворчого мистецтва:
малярстві, кераміці, станковій
та книжковій графіці, вітражі.

Софі́я-Романа-Роксоляна Петрі́вна Кара́ффа-Ко́рбут (23 серпня 1924, Львів — 29 листопада 1996) — українська художниця-графікеса. Ілюстраторка близько 60 творів українських письменників, які вийшли тиражем понад 6 мільйонів примірників (ілюструвала кожну четверту дитячу книжку, яка виходила в Україні)

Тарас Григорович Шевченко
Тарас Шевченко
(9 березня 1814, с. Моринці - 10 березня 1861)

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, Російська імперія (нині Звенигородський район, Черкаська область, Україна) — 26 лютого (10 березня) 1861, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український поет, прозаїк, мислитель, живописець, гравер, етнограф, громадський діяч. Національний герой і символ України. Діяч українського національного руху, член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).

Літературна спадщина Шевченка, центральну роль у якій відіграє поезія, зокрема збірка «Кобзар», вважається основою сучасної української літератури та багато в чому літературної української мови.

Дитинство та юність

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці Пединівської волості Звенигородського повіту Київської губернії. Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якимівни після сестри Катерини (1804 — близько 1848) та брата Микити (1811 — близько 1870).

За родинними переказами, Тарасові діди й прадіди з батьківського боку походили від козака Андрія, який на початку XVIII століття прийшов із Запорізької Січі. Батьки його матері, Катерини Якимівни Бойко, були переселенцями з Прикарпаття.

1816 року сім'я Шевченків переїхала до села Кирилівки Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина, 1819 року — сестра Марія, а 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в дяка Совгиря. Тоді ж ознайомився з творами Григорія Сковороди.

10 лютого 1823 року його старша сестра Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви, а 1 вересня 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина.

19 жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, у якої вже було троє дітей. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом. 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого батькового шлюбу. Хлопець чумакував із батьком. Бував у Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кропивницький). 2 квітня 1825 року батько помер, і невдовзі мачуха повернулася зі своїми трьома дітьми до Моринців. Зрештою Тарас змушений був залишити домівку. Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла, який після смерті його батька став опікуном сиріт. У розмові з біографом поета М. Чалим Ярина характеризувала Павла як «великого катюгу», Тарас працював у нього, разом із наймитом у господарстві, але в підсумку не витримав тяжких умов життя й пішов у найми до нового кирилівського дяка Петра Богорського.

Як попихач носив воду, опалював школу, обслуговував дяка, читав псалтир над померлими і вчився. Не стерпівши знущань Богорського й відчуваючи великий потяг до живопису, Тарас утік від дяка й почав шукати в навколишніх селах учителя-маляра. Кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області). Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту та із села Тарасівки Звенигородського повіту. Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас побував у Богуславі, у містечках Бурти й Шпола[33].

1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), коли він звернувся за дозволом учитися в хлипнівського маляра[34]. Того ж року помер Василь Енгельгардт, і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта[35], який призначив Тараса власним дворовим слугою у вільшанському маєтку.

Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні[36]. 18 грудня 1829 року той застав Тараса вночі за малюванням козака Платова, героя війни 1812 року, нам'яв йому вуха й наказав відшмагати на стайні[37]. Наступного дня наказ було виконано кучером Сидоркою[38]. Подробиці Віленського життя маловідомі. Ймовірно, Тарас відвідував лекції з малювання професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 року. З тих часів зберігся Тарасів малюнок «Жіноча голівка», який свідчить про майже професійне володіння олівцем[39]. У місті Тарас познайомився зі швачкою — полькою Дунею Гусиковською. Польську мову він знав ще з України, де на той час вона була досить поширеною. З Гусиковською юнак удосконалив своє знання польської мови, міг читати в оригіналі твори Міцкевича.

Іван Липа
Ли́па Іва́н Левкович
(літературні псевдоніми — Петро Шелест)
(24 лютого 1865, Керч — 13 листопада 1923, Винники)

Український громадський і політичний діяч,
письменник, за фахом лікар.
Співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців».
Український комісар Одеси (1917),
член ЦК Української партії соціалістів-самостійників,
міністр віросповідань УНР (1919).
Борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
Батько Юрія Липи.


Народився в родині міщан. Батько, Лев Васильович, був відставним солдатом російської армії. За материнською лінією (Ганна Михайлівна Житецька) походив з козаків Полтавщини, що підтримували Івана Мазепу у його повстанні.
Навчався в церковнопарафіяльній школі при грецькій Іоано-Предтеченській церкві в Керчі. Відтак вступив до Олександрівської чоловічої гімназії в Керчі, де навчався у 1878–1887 роках і блискуче закінчив.